Філософи
Піфагор — філософ, про якого майже нічого не відомо
Роки життя: бл. 570 – бл. 495 рр. до н. е.
Епоха: Архаїчна Греція; Самос, згодом Кротон у Великій Греції
Напрям: Піфагореїзм — сплав математики, музики й релігійної практики
Ключове джерело: Власних текстів немає; свідчення Аристотеля і пізні життєписи
Головна ідея: В основі речей лежить число й пропорція.
Піфагор не залишив після себе жодного написаного твору. Перші згадки про нього з'явилися ще за кілька поколінь після його життя, але докладні біографії були написані лише через кілька століть, коли його постать уже встигла обрости легендами. Через це сьогодні майже неможливо відокремити історичного Піфагора від міфів, що виникли навколо нього. Проте його головна ідея — що в основі світобудови лежать число й гармонія — вплинула на європейську філософію, математику й науку значно сильніше, ніж могла б будь-яка, навіть найдокладніша, біографія.
КОРОТКЕ БІО
Піфагор народився на острові Самос близько 570 року до н. е. Пізні античні джерела розповідають про його багаторічні подорожі до Єгипту та Вавилону, де він нібито навчався у жерців і мудреців. Проте достовірно підтвердити ці розповіді неможливо, а сам мотив далеких мандрів був звичним елементом біографій видатних філософів античності. Значно надійніше відомо, що близько 530 року до н. е. Піфагор переселився до Кротона в Південній Італії, де заснував унікальну спільноту, яка була водночас філософською школою, релігійним братством і політичним союзом.
Життя піфагорійців підпорядковувалося суворим правилам. Новачки протягом кількох років більше слухали, ніж говорили; майно вважалося спільним, а повсякденне життя регулювали численні харчові та поведінкові приписи. Усередині спільноти існували різні рівні посвяти: одні учні сприймали вчення як авторитетні настанови, інші прагнули зрозуміти й обґрунтувати його за допомогою доказів. Згодом вплив піфагорійців у містах Великої Греції став настільки значним, що викликав політичний спротив. Під час антипіфагорійських заворушень будинки, де збиралися члени братства, були спалені, а сама спільнота розпалася. Обставини смерті Піфагора залишаються невідомими: античні автори наводять кілька суперечливих версій, і жодну з них неможливо вважати остаточно достовірною.
ГОЛОВНІ ІДЕЇ
Число як основа світу
Відправною точкою стало цілком конкретне спостереження. Якщо затиснути струну посередині, її звучання підвищується рівно на октаву, а найгармонійніші співзвуччя відповідають простим числовим відношенням довжин струн. Те, що здавалося суто чуттєвим явищем, виявилося підпорядкованим точним математичним закономірностям. З цього піфагорійці зробили значно ширший висновок: якщо навіть музична гармонія має числову природу, то, ймовірно, саме число й пропорція лежать в основі будови всього світу.
Проста перевірка: музика викликає те, що майже неможливо описати словами, — а будова цього переживання описується дробами. Саме цей розрив і вразив піфагорійців.
Переселення душ і філософський спосіб життя
Криза несумірності
Душа, за вченням піфагорійців, є безсмертною й після смерті тіла переселяється в і нше тіло — зокрема й у тіло тварини. Звідси походили заборона вбивати тварин і численні правила, що регулювали повсякденне життя членів спільноти. Втім, важливішими за самі приписи були принципи, які за ними стояли. Саме тут філософія вперше постає не просто як інтелектуальне заняття, а як цілісний спосіб життя, що охоплює все: від харчування й сну до музики та мовчання.
Усередині самої школи було зроблено відкриття, яке поставило під сумнів її власні засади. Виявилося, що діагональ квадрата несумірна з його стороною: їхнє відношення неможливо виразити відношенням цілих чисел. Це означало, що не все у світі можна описати числами в тому сенсі, у якому їх розуміли піфагорійці. Легенда про Гіппаса, якого нібито втопили за розголошення цього відкриття, майже напевно є вигадкою, проте вона добре передає масштаб інтелектуального потрясіння, яке воно спричинило.
ДЖЕРЕЛА: ЧОМУ ВСЕ ТАК СКЛАДНО
Власних текстів немає
Учення передавали усно, і вже в античності було неясно, що належить самому Піфагору, а що школі.
Філолай, V ст. до н. е.
Перший піфагорієць, від якого збереглися фрагменти. Найнадійніше вікно в реальне вчення школи.
«Аристотель»
Пише про «так званих піфагорійців», обережно відокремлюючи школу від засновника. Найцінніше критичне свідчення.
Порфирій, Ямвліх, Діоген Лаертський
Докладні життєписи III–IV ст. н. е. — через вісімсот років після подій. Читати їх як біографію не можна: це агіографія.
ЦИТАТИ: ЩО З НИМИ НЕ ТАК
«Усе є число.»
Контекст: Найвідоміша «цитата» Піфагора, якої він не вимовляв. Це стисла реконструкція позиції школи, зроблена на основі викладу Аристотеля, — зручна формула, а не чиїсь слова.
«Сам сказав.»
Контекст: Не слова Піфагора, а формула його учнів: посилання на авторитет учителя вважалося достатнім аргументом. Фраза дійшла до нас саме як свідчення про атмосферу в школі.
ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО СЬОГОДНІ
Переконання, що реальність можна описати мовою математики, лежить в основі всієї сучасної науки — і вперше виразно прозвучало саме в піфагорійській традиції. Фізика й сьогодні спирається на це припущення, хоча ніхто досі не може пояснити, чому математичні моделі так разюче добре описують світ. Водночас у піфагорійців уже помітний і зворотний бік цієї ідеї: спокуса бачити числа там, де їх немає, і приймати вдалу математичну модель за саму структуру реальності. Обидві ці тенденції залишаються з нами й досі.